У ніч на Андрія коїться чудасія...

 

З-поміж найбільших зимових свят, мабуть, найвеселішим та найочікуванішим було і залишається свято Андрія – вечір та ніч проти тринадцятого грудня. Саме тоді, за українським звичаєм, молодь збиралася в оселі шанованої в селі жінки на Великих Вечорницях, щоб не тільки гарно провести свій час, а ще й повеселитись, поспівати від душі, спекти калиту та наварити вареників.

Власне, саме свято відзначається на честь апостола Андрія Первозванного, якого вважають не лише покровителем української церкви, а й шанують як засновника Києва. І хоча Андрій Первозванний – християнський святий, учень Христа, апостол, який проповідував християнство, але народні традиції, звичаї та обряди в день цього святого мають стародавній дохристиянський характер, пов’язаний з таємничими ритуалами любовної магії, які потім переродилися в усім відомі ворожіння, закликання, ритуал з “калитою”, що були такі популярні серед дівчат та хлопців. 

Саме такої загадкової ночі з 12 на 13 грудня у дискозалі гуртожитку № 2 Надвірнянського коледжу НТУ відбулися Андріївські вечорниці.

У вступному слові викладачі української мови та літератури Голинська Р. С. і Грицюк Х. І. розповіли про давні традиції цього чарівного та містичного дійства, яке частково призабуте сьогодні.

А ближче до півночі розпочався найтаємничіший звичай, якого так чекали дівчата – ворожіння...

Щоб зазирнути у майбутнє та дізнатись як складеться їх доля, дівчата розпочали ворожити – переставляли чоботи до самого порога, визначаючи, хто швидше вийде заміж, прислухалися, з якої сторони лунав гавкіт собак, капали віск на воду, і виглядали свою майбутню долю. Комусь наворожили майбутнього чоловіка-детектива, комусь священика, комусь подорожі, комусь багате господарство, а декому і трьох хлопців... 

Ворожили і на каблучках, не шкодуючи для цього навіть свого волосся, і на сірниках, і на горосі, і на нитках, і на «човниках», і на свічках, співаючи українських народних пісень…

А хлопці, навпаки бешкетували, розповідаючи небилиці та жарти, бо така їх вдача в цей день, заважати ворожінню та розважати дівчат.

Цікавою була гра «Доля». Кожна дівчина підходила до столу та витягувала по одному загаданому предмету з-під тарілки, визначаючи, чи зрадить їй милий, чи бути їй доброю господинею, чи скоро вийде заміж, чи продовжить навчання, чи ще дівуватиме…

Найвеселішим виявилося ворожіння на книзі, адже відповіді були настільки абстрактні, що їх можна після цього обговорювати годинами.

Зосередившись на питанні, яке найбільше цікавило кожну, гадали і на ланцюжку (інтерпретували різні фігури, які дівчина відчувала і «бачила»), поки  не завітали в гості пан Калитинський і пан Коцюбинський. Хлопці активно брали участь у кусанні калити. Паляницю одержав той, хто вкусив і не засміявся, а інших дівчата обмазували сажею.

Ось такі вечорниці бувають у нас, і неважливо скільки нам років, в якому столітті ми живемо, головне, що ми поважаємо українські звичаї та традиції. І ніхто не скаже, що це старомодно, це актуально завжди!

Дякуємо всім учасникам вечорниць за підтримку традіцій, українського слова та рідної пісні. Віримо, що з такими людьми у нас світле майбутнє!

 

JoomShaper